pora.zavantag.com Практики з еом
страница 1 страница 2

Глава держави - президент республіки, який обирається на 5 років колегією виборців, що складається з виборних членів двох палат парламенту і членів законодавчих зборів штатів. Президент може переобиратися будь-яку кількість разів. Він наділений правом розпускати законодавчі збори штатів, звільняти уряди штатів і запроваджувати так зване президентське правління (управління штатами передається в руки губернаторів штатів). У разі відсутності або смерті президента його функції виконує віце-президент, який обирається членами обох палат парламенту строком на 5 років. Віце-президент не може бути членом парламенту або членом законодавчих зборів будь-якого штату. Віце-президент одночасно є головою Ради штатів за посадою.

Президент Республіки Індія - Пранаб МУКЕРДЖІ (Pranab Mukherjee), обраний 19 липня 2012 р.

Законодавча влада належить президентові і парламенту, який складається з двох палат: Ради штатів (Раджья сабха) і Народної палати (Лок сабха).

Рада штатів (Раджья сабха) - Council of States (Rajya Sabha). Cкладається з 245 членів, 12 з яких призначаються президентом, решта обирається за системою пропорційного представництва виборними членами законодавчих органів штатів строком на 6 років. Одна третина членів переобирається кожні 2 роки. Рада штатів обрана 28 червня 2004 р. Оновлена на третину 2 липня 2006 р.

Голова Ради штатів - Мохаммад Хамід АНСАРІ (Mohammad Hamid Ansari), обраний 10 серпня 2007 р.

Народна палата (Лок сабха) - House of the People (Lok Sabha) складається з 545 депуатів, з яких 543 обираються населенням прямим загальним і таємним голосуванням строком на 5 років, двоє призначаються президентом. Народна палата 15-го скликання. Обрана 16, 23 і 30 квітня, 7 і 13 травня 2009 р.

Спікер - Мейра КУМАР (Meira Kumar, жін.), обрана 3 червня 2009 р.

Виконавча влада на практиці зосереджена в руках прем`єр-міністра. Уряд формується парламентською більшістю і несе відповідальність перед Народною палатою. На чолі кожного з штатів стоїть губернатор, який призначається президентом. Кожний штат має свої законодавчі збори та уряд. Союзні території управляються центральним урядом. Коаліційний уряд сформований із представників Об'єднаного прогресивного альянсу (ОПА), який очолює партія Індійський національний конгрес (ІНК). Приведений до присяги 28 травня 2009 р.

Прем'єр-міністр Республіки Індія - Манмохан СІНГХ (Manmohan Singh).



Політичні партії

Бхаратія джаната парті - БДП (Bharatiya Janata Party). Заснована в квітні 1980 р. в результаті розколу в Джаната парті. Налічує 10,5 млн.членів. Голова - Нітін ГАДКАРІ (Nitin Gadkari).

Джаната дал (Народна партія - Janata Dal). Партія. Заснована 11 жовтня 1988 р. у результаті об'єднання Джаната парті ("Партія народу"), фракції Деві Лала з партії Лок дал (Народна партія) і політичного руху "Джан морча". Голова - Шарад ЯДАВ (Sharad Yadav). У 1999 р. в партії утворились 2 фракції: Джаната дал (об'єднана)(Janata Dal(United), очолює Шарад ЯДАВ (Sharad Yadav), і Джаната дал ("секьюлар")(Janata Dal(Secular), очолює Деве ГОВДА (Deve Gowda).

Індійський національний конгрес - ІНК (Indian National Congress). Партія заснована 28 грудня 1885 р. З 1885 р. по січень 1978 р. - єдина партія під назвою Індійський національний конгрес (ІНК). З 1947 р. по 1977 р. - правляча партія. На початку 1978 р. у партії відбувся розкол: група прибічників Індіри Ганді утворила самостійну партію ІНК (І). З 2004 р. партії повернули колишню назву ( ІНК). Налічує 35 млн. членів. Голова - Соня ГАНДІ (жін.)(Sonia Gandhi). Партія очолює правлячу коаліцію - Об`єднаний прогресивний альянс (ОПА).

Комуністична партія Індії - КПІ (Communist Party of India). Заснована 26 грудня 1925 р. Налічує понад 555 тис. осіб (2000 р.). Керівні органи в період між з'їздами - Національна рада КПІ, яка обирається з'їздом, Центральний виконавчий комітет, Центральний секретаріат і Центральна контрольна комісія Національної Ради. Генеральний секретар ЦВК Національної ради КПІ - Ардендо Бхушан БАРДХАН (Ardendo Bhoushan Bardhan).

Комуністична партія Індії (марксистська) - (Communist Party of India - Marxist). Заснована в листопаді 1964 р. групою керівних діячів, які вийшли з КПІ. Налічує понад 814,4 тис. членів (2000 р.), керівні органи у період між з'їздами - ЦК, Політбюро ЦК і Центральний секретаріат. Генеральний секретар ЦК - Пракаш КАРАТ (Prakash Karat). Друкований орган - щоденна газета "Дешабхімані" (Deshabhimani).

Національний конгрес - НК (Nationalist Congress Party- NCP). Партія заснована в 1999 р. у результаті розколу ІНК(І). Голова - Шарад ПАВАР (Sharad Pawar).

Збройні сили Індії — об'єднані військові сили Індійської республіки, що включають Армію, Повітряні сили, Флот та різноманітні допоміжні структури. Де-юре комендувачем збройних сил служить президент Індії[3], тоді як де-факто управління належить Союзному уряду на чолі з Прем'єр-міністром. Міністерство оборони (MoD) відповідає за виконання повсякденнних задач забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки країни.

Загальна чисельність збройних сил Індії становить 1 325 000 чоловік, що робить Індію третьою за розміром збройних сил країною. Допоміжні службивключають Берегову оборону, Воєнізовані сили (PMF) і Команда стратегічних сил. Офіційних військовий бюджет Індії становить 26,5 млрд. доларів США, проте реальні витрати, за оцінками, набагато перевищують це число. Збройні сили Індії підвергаються швидкому збільшенню та модернізації, у планах — розвиток власної військової космічної програми, розробка ефективної протиракетної оборони та створення ядерної триади.



Професійна поліція

Після повстання сипаїв в Індії особливо гостро відчувалася потреба в організації ефективного управління. Індійська цивільна служба вже почала завойовувати хорошу репутацію, але необхідно було зміцнити її спеціалізовані підрозділи. Законом 1861 були закладені основи для формування професійної поліції, але тривалий час мало хто індійці могли розраховувати на просування по службі в поліції. У 1905 була сформована Провінційна поліцейська служба, укомплектована індійцями (хоча за рангом вона і стояла нижче Індійської поліцейської служби, кістяк якої складали європейці).

Індійська медична служба була утворена ще в 18 ст. для обслуговування армії. Однак у мирний час багато військових лікарі переключилися на лікування громадянського населення. За півстоліття, що передували Першій світовій війні, така практика стала регулярною, і члени Індійської медичної служби взяли на себе відповідальність за загальний стан охорони здоров'я в країні.

Розділ 5. Загальна характеристика правової системи країни

Індуське право є однією з найдавніших правових систем світу. історія його формування пов'язана з історією виникнення його класичних джерел.

Вивчаючи історію індуського права, можна навести таку періодизацію її історії:

перший етап пов'язано з епохою вед, коли формувалися релігійно-ідеологічні засади індуського права (з XIV по VI ст. до н.е.);

— другий етап пов'язано з появою смрити (з IV по III ст.

до н.е.);

— третій етап пов'язано з появою дхармашастр (II ст. до н.е.

— IV ст. н.е.)

— четвертий етап пов'язаний з появою коментарів до дхармашастр — нібандхази (у XI ст. і формувалися до кінця XVII ст.).

Перші регулятивні начала містилися у ведах, що з'явилися в II і І тис. до н.е. (точніше з XIV по VI ст. до н.е.). Ведами були священні книги, що виступали як збірники індійських релігійних текстів, молитов, пісень, що містять божественні приписи й істину. Незважаючи на те, що в них навряд чи можна знайти правові конструкції, вони стали філософською і ідейною основою індуського права, а також його першим класичним джерелом.

Наступним кроком у розвитку індуського права була поява ще одного джерела — смріті, яке буквально означає запам'ятовуване, почуте, передане з покоління в покоління, складені в IV—III ст. до н.е.

Смрити, по суті, є правилами юридичного характеру, які містилися в найдавніших творах індуської літератури, що були коментарями до вед. На відміну від вед, вони містили певні правові трактати. Якщо зміст смрити не відповідав ведам, то вони залишалися незатребуваними давньоіндуським суспільством.

Дхармашастри, що з'явилися як джерело індуського права, починаючи з II ст. до н.е. — IV ст. н.е. ознаменували новий етап в розвитку індуського права. Вони були збірниками релігійно-етичних, правових приписів, що встановили чіткі релігійно-правові межі між основними кастами — брахманами, кшатриями, вай-шіями і шудрами. Вони ґрунтувалися на численних релігійно-ритуальних обмеженнях, заборонах, приписах, чітко регламентували поведінку людей, їх спілкування один з одним і з представниками так званих недоторканних каст. Ці норми мали як правовий, так і релігійно-моральний характер.

З VII ст. почався складний процес вивчення і переосмислення правової складової стародавніх джерел індуського права, особливо дхармашастр, з тим, щоб привести їх у відповідність до нових умов розвитку суспільства. У результаті з XI ст. почали складатися правові коментарі і трактати до дхармашастр, іменовані нібандхази. Вони продовжували формуватися до кінця XVIII ст. Особливо часто коментувалися Закони Ману.

Нібандхази були різноманітними літературними творами і виступали як збірники висловів індуських релігійних авторитетів із різних питань, у тому числі і правового регулювання.

Індуїзм і індійське право впродовж усієї своєї історії демонструють можливість і здатність гнучкого пристосування до змін суспільного життя. Індуське право як і раніше вважається «живим правом», і секрет його довголіття полягає в тому, що воно пов'язане зі стійкими соціальними інститутами, на яких базується індійське суспільство.

Перші держанні утворення сформувалися в Стародавній Індії в І тисячолітті до н.е. па основі союзу племен, що називалися п ІІМІІШИМИ державами. Вони були невеликими державними утво-реннями, п яких племінні органи переросли в органи державного управління. Це були монархії, в яких вирішальну роль відігравали брахмани.

У руках правителів (раджів) перших державних утворень були зосереджені функції управління, керівництва зовнішніми зносинами і безпекою, здійснення судової влади та ін. У деяких державних утвореннях спочатку влада правителів була виборною, пізніше вона трансформувалася в спадкову. У період з IV ст. до н.є. — до II ст. до н.е. склалася найбільша в Стародавній Індії державне утворення — імперія Маур'їв.

Сучасна правова система Індїі

Поняття «індуське право» не збігається з поняттям «правова система Індії» («індійське право»). Індуське право є правом общин, які проживають в Індії або інших країнах Східної Азії, також у країнах на східному узбережжі Африки, об'єднаних індуїзмом. Сучасна правова система Індії є територіальним правом, чинність якого поширюється на всіх громадян Індії, незалежно від їх релігійної і громадської належності.

Після проголошення незалежності в 1947 р. все політичне, економічне, соціальне і правове життя Індії зазнало кардинальних змін. Сучасна правова система Індії є продуктом політичного компромісу між різними силами індійського суспільства, перш за все між традиціоналістами і модерністами. Упродовж другої половини XX ст. правова система Індії розвивалася, спираючись одночасно на традиційні цінності, принципи і норми індуського та запозиченого англійського загального права. Так же широко використовувався досвід інших правових систем. При цьому вплив англійської правової культури залишається як і раніше помітним, оскільки правова система Індії пов'язана із загальним правом не тільки концепціями, поняттями, але і юридичною технікою. їх об'єднує і схоже розуміння системи функціонування органів правосуддя, і процедура відправлення правосуддя та ін. Конституційний розвиток Індії можна розбити на два етапи. Перший етап почався зі здобуття незалежності в 1947 р. і тривав по кінця 70-х pp. XX ст. Він пов'язаний з прийняттям Конституції Індії і широкомасштабними політичними і соціально-економічними перетвореннями, які змінили політичний устрій Індії.

Другий етап почався з кінця 70-х pp. XX ст. і триває по теперішній час. Він пов'язаний з подальшим законодавчим забезпеченням процесів модернізації загальнодемократичних перетворені, у різних сферах життя суспільства.

Після проголошення незалежності Індії питання про ухвалення індуського кодексу виникло знову. Правова система Індії визнає конституційного контролю законів і рішень судових органів. Цю функцію виконує Верховний суд Індії. Практика і еволюція концепцій і доктрин, використовуваних Верховним судом Індії, свідчить про визнання цим найвищим органом конституційного контролю найважливіших елементів і понять верховенства права та зміцнення позиції закону як основного джерела правової сік геми Індії.

Ухвалення Конституції незалежної Індії в 1950 р. стало базою для модернізації і кодифікації традиційного індуського права.

Необхідно відзначити, що спроби повної кодифікації норм індуського права не мали успіху, і законодавець пішов шляхом регулювання окремих галузей, які входять у сферу інтересів ін¬дуського права. Термін «кодекс індуського права» уживається для позначення сукупності цих законів.

Першим таким законом став закон про шлюб індусів 1955 p., що регулював сферу сімейних відносин. На додаток до цього за¬кону в 1956 р. було прийнято ще три закони: про неповнолітніх і опікунство; про спадкування і усиновлення; про виплату коштів на утримання членів сімей. У результаті ухвалення цих законів помітно скоротилася сфера дії звичаїв і зросла роль кодифікованого індуського права.

Прийняті закони стали важливим етапом не тільки кодифікації, але й модернізації індуського сімейного права. На них позначилася низка основних принципів англійського сімейного права. Перш за все, це стосується визначення умов дійсності шлюбу. Недійсність шлюбу передбачає відсутність яких-небудь наслідків для подружжя. Також було закріплено моногамію, в той час як дхармашастри визнавали полігамію, хоча і з певними умовами. Закон про шлюб індусів 1955 р. скасував заборону на укладення шлюбу між представниками різних каст, а також закріпив рівність прав подружжя. Було встановлено вік для укладення шлюбу для чоловіків — 18 років, а для жінок — 15 років. У законі містилося положення, згідно з яким оформлення індуського шлюбу здійснюється певними релігійними ритуалами і церемоніями, а не офіційною реєстрацією.

Головне значення цих законів полягає в тому, що в результаті їх ухвалення стала можливою модернізація шлюбного сімейного права відповідно до соціальних і політичних умов, які склалися в Індії після проголошення незалежності.

Конституція Індії 1950 р. стала підґрунтям формування су часної правової системи. Вона є найбільшою у світі за обсягом (близько 500 статей) і представляє об'єднання конституційно-правових традицій США, Ірландії, Канади, Австралії, СРСР, В'єтнаму, Німеччини, Японії та деяких інших країн. З моменту ухвалення до неї внесено численні зміни і доповнення. Конституція Індії закріпила світський характер держави, проголо-шуючи відділення державних інститутів від релігійних, рівність усіх громадян незалежно від віросповідання, також було проголошено свободу релігії і свободу совісті1. У контексті існуючих соціальних відносин, обґрунтовувавши тезу про відновлення світської держави в Індії, видатний політичний діяч і мислитель Дж. Перу писав: «...Ми повинні завжди триматися за якір точного об'єктивного знання, перевіреного розумом та що ще важливіше, досвідом і практикою...»2. Проте насправді затвердження світської держави є спірним через релігійність і багатоконфесійність індуського суспільства.

Конституцією 1950 р. скасовано всі правила, що регулювали притягання до відповідальності за порушення положень, пов'язаних із кастовою системою, тобто було заборонено кастову дискримінацію. На сьогодні в Індії функціонує сучасна політична система, в якій кастова система переживає процес корінних змін. Проте це не означає повного усунення кастових відмінностей. І сьогодні судові органи при вирішенні конкретних питань із застосуванням норм індуського права повинні визначити кастову належність осіб. В Індії, наприклад, в даний час налічується 70 мільйонів осіб недоторканних, яким заборонено користуватися загальними колодязями, ходити по праній стороні вулиці, відвідувати храми і т. in., хоча теоретично ці заборони зняті в сучасній Індії. Разом із тим, за ними заброньовано квоти в парламенті, внищих навчальних закладах, державних установах, недоторканні мають рінні політичні права з іншими громадянами країни. Але в сільській місцевості, де проживає абсолютна більшість населення країни, усе залишається по-старому. Нерівність, що увійшла до норми, тримає три чверті населення Індії. Разом із тим, у сучасній Індії спостерігаються тенденції, направлені на заміну тра-диційних концепцій права релігійного характеру сучасним світським правом.

Права людини і багато інших демократичних норм і інститутів сучасної Індії не просто вписуються в традицію, але сприймаються свідомістю людей у звично традиційному дусі. Тут позначається ідейна терпимість, плюралізм, пошана до прав меншини, ненасильство. При цьому уточнено філософське розуміння вищих цілей і призначення людини, етично-духовний гуманізм сполучаються з визнанням природним станово-кастового розділення людей і сумнівом у необхідності рівності.

Таким чином, сучасна правова система Індії є сукупністю всіх правових норм, які мають загальне застосування щодо всіх громадян, які проживають на території Індії, незалежно від релігійної належності, тобто вона є територіальною правовою системою.



Основні джерела і структура «індійського» права

Закон і судовий прецедент є головними джерелами «індійського» права (правової системи Індії). Разом із тим, ці джерела повинні відповідати основним положенням Конституції. Важливо відзначити, що на підставі судових прецедентів в Індії виникло і посилилося так зване казуальне (судове) конституційне право, яке істотно доповнює і змінює зміст конституційних норм. За роки незалежності посилилася роль конституційних звичаїв, які набувають не тільки фактичного, але й суто правового характеру. Вони юридично закріплюються у рішеннях Верховного суду, що містять тлумачення Конституції, а іноді інкорпоруються поправ¬ками в її текст (наприклад 42 і 44 поправки про взаємини Президента і уряду та конституціоналізації Кабінету міністрів).

Конституція Індії зобов'язує всі нижчі суди дотримуватись судового прецеденту, виробленого Верховним судом і високими судами штатів. Якщо високий суд штатів зв'язаний власними рішеннями, то Верховний суд має право не керуватися ними. На відміну від англійського прецедентного права, в Індії судовий прецедент публікується із санкції держави.

Роль і значення звичаю як джерела класичного індуського права більш значущі в порівнянні з його місцем серед джерел права в правовій системі сучасної Індії. Використання звичаю як джерела права залежить від того, чи є норма відсилання на нього в писаному праві. Причому не тільки законодавство в рамках територіального права санкціонує застосування звичаю, але й прийняті відповідно до індуського і ісламського права кодекси.

Таким чином, система джерел «індійського» права відрізняється від системи джерел індуського права. Дані відмінності виявляються при розгляді кожного джерела права.

Щодо структури «індійського» права (сучасної правової системи Індії) необхідно відзначити, що основні галузі права склалися в період британської колонізації і, відповідно, на структуру і зміст цих галузей вплинуло англійське загальне право.

Структура правової системи Індії характеризується тим, що в ній містяться правові норми, які представляють різні правові культури, тобто структура права, разом із галузями територіального права, складається з певних норм індуського і ісламського права, що діють щодо осіб, які сповідають відповідно індуїзм і іслам.

Таким чином, дуалізм індуського права має винятковий ха-рактер, який полягає в співіснуванні правових елементів, що належать до різних правових сімей.

Для структури правової системи Індії не характерна системність і послідовність. Відсутнє послідовне ділення права на публічне і приватне. Необхідно відзначити, що вона не визнає дуалізму приватного права.

Щодо регулювання сфери особистого статусу переважно діють норми індуського права, зокрема з питань сімейного права: законність дітей, опікунство, усиновлення, шлюб, сім'я, розірвання шлюбу, сімейна власність, спадкування згідно із законом і заповітом, сумісна власність, деякі питання, що входять у цивільне право (договір позики і дарування).

Питання, пов'язані з особистим статусом мусульман, що проживають на території Індії, регулюються, як уже наголошувалося, нормами ісламського права, хоча є і загальнонаціональні закони, які містять елементи правового регулювання щодо мусульман. Це закон про застосування мусульманського особистого права 1937 р. і закон про розірвання мусульманського шлюбу 1939 р.

Разом з індуським і ісламським правом в Індії діє так зване територіальне право. Воно є сукупністю правових норм, які не мають релігійної належності і застосовуються щодо всіх громадян, які проживають на території сучасної Індії.

Територіальне право є способом правового регулювання суспільних відносин у масштабах усієї держави, щодо всіх громадян, незалежно від релігійної і громадської належності.

У Конституції Індії декларується намір прийняття єдиного кодексу, що регулює цивільно-правові відносини. Незважаючи на те, що до сьогодні дня такий кодекс не прийнятий, проте існують окремі закони, направлені на їх регулювання.

Необхідно відзначити, що більшість законів, що регулюють цивільно-правові і торгові відносини, було прийнято в період колоніальної залежності Індії. Як приклад можна назвати такі закони, як закон про договори 1872 p., закон про докази 1872 p., закон про довірчу власність 1882 p., закон про продаж товарів 1930 р. Проте після проголошення незалежності було прийнято нові закони, що доповнюють і модернізують старе законодавство. Серед них можна виділити закон про компанії 1956 p., договір про авторські права 1957 p., закон про позовну давність 1963 p., закон про патенти 1970 р. і ін.

Особливе місце в структурі «індійського» права займає трудове право, що має давню історію. Наприклад, акти про охорону праці були прийняті ще в 1881 p., 1891 р. та 1911 р. в період британської колонізації. Трудове законодавство, що регулює діяльність профспілок, почало формуватися ще в 20-х р. XX ст. (зокрема закон про профспілки 1926 p.). Після проголошення незалежності дана сфера зазнає корінних змін. Було прийнято найважливіші закони, що забезпечують реформу тру¬дового законодавства (закони про промислові конфлікти 1947 p., про фабричну працю 1948 р. та ін.).

Питанням регулювання кримінально-правових відносин почала приділяти увагу ще англійська влада. Перший Кримінальний кодекс Індії було прийнято, як уже наголошувалося, у 1860 р. Він набув чинності 1 січня 1862 р. і був заснований на запозиченні деяких правових положень не тільки з англійського законодавства, але і з КК Франції. Також при складанні КК Індії було врахо¬вано ті правові відносини, які склалися в індійському суспільстві, яке утворюють представники різних віросповідань і культур. У ньому містяться також і деякі елементи звичаєвого права. Усе це дозволяє говорити про оригінальність даного документа. Незважаючи на старовинний характер КК, він як і раніше є основним джерелом кримінального права.

У 1973 р. було прийнято Кримінально-процесуальний кодекс Індії, направлений на модернізацію кримінально-процесуального законодавства, зокрема отримали подальший розвиток гарантії права обвинуваченого, надані Конституцією.

Таким чином, структура правової системи Індії, яка почала формуватися в колоніальний період, на сьогодні є сучасною моделлю правового регулювання і відповідає сучасним умовам суспільного розвитку.

Розділ 6. Загальна характеристика судової системи країни

Особливості судової системи Індії

У стародавній Індії судова система складалася із царського суду і суду брахманів. Царський суд складався із самого царя і двох брахманів — знавців законів. Здійснення судової влади було пріоритетом царя. Суд брахманів складався з трьох членів, кожен з яких спеціалізувався на логіці, етимології і ритуалі.

У Законах Ману велика увага приділялася діяльності судової системи. Судові справи порушувалися за ініціативою осіб, зацікавлених у вирішенні справи. Судочинство було неформальним і мало змагальний характер. Була відсутня чітка відмінність між цивільним і кримінальним процесом. Свідками не могли виступати діти і раби. Жінки могли притягуватися судом як свідки тільки проти жінок.

Сучасна судова система Індії до корінно відрізняється від судочинства, здійснюваного відповідно до норм класичного індуського права. Вона є єдиною і чітко централізованою, що базується на федеральній формі державного устрою.

Вища ланка судової системи складається з Верховного суду і високих судів штатів.

Верховний суд Індії складається з двадцяти п'яти членів, очолюється головним суддею, як правило, найстаршим за віком членом Верховного суду.

Верховний суд розглядає спори між органами центральної влади і штатів, а також між самими штатами як суд першої інстанції. Він виступає як вищий апеляційний суд по кримінальних і цивільних справах.

Високі суди штатів виступають як суди першої інстанції по найбільш важливих справах, а також розглядають апеляції на рішення нижчих судів штатів. Вони здійснюють керівництво діяль¬ністю всіх нижчих судових органів штатів.

Згідно з Конституцією Індії, члени Верховного суду призначаються Президентом після консультацій з головним суддею і Кабінетом міністрів. Судді штатів можуть бути призначені за дорученням Президента губернаторами.

Окружні суди очолюють систему нижчих судів, що розглядають апеляції на рішення додаткових судів, а також виступають як суди першої інстанції по кримінальних і цивільних справах.

Нижча ланка судової системи формується із судів панчаятів у селах і народних судів у містах, що розглядають незначні цивільні і кримінальні справи та зазвичай призначають покарання у вигляді громадського осуду або незначних штрафів, і судів мунсифів, що розглядають тільки цивільні справи з незначною вартістю позову.

Наступна інстанція нижчих судів — додаткові суди, що мають необмежені повноваження по розгляду цивільних справ. Також вони розглядають апеляції на рішення судів мунсифів.

Функцію конституційного контролю в Індії виконує Верховний суд Індії. Високі суди штатів також можуть здійснювати цю функцію, але остаточне рішення приймає Верховний суд Індії.



Висновок

Індія - чарівний край з багатою культурою сповнений таємниць і багатовікових загадок, і пізнати його можна, лише побувавши там. Мандрівників в Індії чекає маса найрізноманітніших вражень: казкові палаци та храми, всесвітньо відомі пам'ятники Делі, Агри, Джайпуру, буйство фарб індійських торгових вулиць і велика кількість тропічних фруктів, прохолода і краса гірських вершин Гімалаїв, і, звичайно, нескінченна смуга білосніжних пляжів в Гоа .



Індія настільки велика, що її можна розглядати як континент, на якому проживає безліч народів і народностей, кожен зі своєю мовою, культурою та традиціями. Індія - це країна, в якій дивним чином мирно співіснують безліч релігій. Загальновідомо, що корова - священна тварина для індійців. Але те, що Індія вибрала своєї національної птахом не орла або сокола, а павича - знають не всі. Взагалі, культура Індії побудована на повазі до всього живого, і в даний час на території країни існують 55 національних парків і 247 природних заповідників. Завдяки цьому вдалося зберегти унікальну екосистему, в якій мешкає безліч рідкісних звірів і птахів. Тільки в Індії можна побачити азіатського лева і бенгальського тигра в природному середовищі існування. День, проведений в одному із заповідників Індії, залишить незабутні враження не тільки у натуралістів, а й у кожного, чия душа відкрита прекрасного.

Список літератури

  1. Навчально-ознайомлювальна практика з ЕОМ: методичні вказівки до її виконання для студентів напряму підготовки "Міжнародні відносини" / О.В. Малигін, О.І. Бондаренко, М.М. Заверач. – Хмельницький: Хмельницький національний університет, 2008. – 39 с.

  2. Порівняльне правознавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В.Д. Ткаченко, С.П. Погребняк, Д.В. Лук'янов; За ред. В.Д. Ткаченка. – Xарків: Право, 2003. – 274 с.

  3. Дмитрієв А. І., Шепель А. О. Порівняльне правознавство / Відп. ред. В.Н. Денисов. – К.: Юстініан, 2003. – 184 с.

  4. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник / М.С. Гор-шеньова, К.О. Закоморна, В.О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.

  5. Бехруз X. Порівняльне правознавство Підручник. — Одеса: Фенікс, 2009. — 464 с.

  6. http://www.refine.org.ua/print.php?rid=2221&page=2

  7. http://textbooks.net.ua/content/view/4289/35/

  8. http://svit.ukrinform.ua/India/india.php?menu=default




страница 1 страница 2
скачать файл

Смотрите также:
Практики з еом
407.77kb. 2 стр.

Практики з еом
822.8kb. 2 стр.

Практики з еом
860.52kb. 4 стр.

© pora.zavantag.com, 2019